Программа ВНО по украинскому языку и литературе 2011 года
Пояснювальна записка
Програму зовнішнього незалежного оцінювання з української мови і
літератури (далі - програма ЗНО) розроблено з урахуванням чинних програм
з української мови для 5-11 класів (лист Міністерства освіти і науки
України № 1/11- 3580 від 22.08.2001 р.) і чинних програм з української
літератури для 5-11 класів: за загальною редакцією Р. Мовчан (лист №
1/11-2444 від 23.07.2002 р.) і О. Бандури, Н. Волошиної (лист №
1/11-3580 від 22.08.2001 р.).
Зважаючи на варіативність програм з української літератури для
загальноосвітніх навчальних закладів, до програми ЗНО внесено персоналії
письменників і художні твори, вивчення яких передбачено всіма чинними
програмами й відображено в усіх підручниках, рекомендованих
Міністерством освіти і науки України.
Матеріал програми ЗНО розподілено за такими розділами: «Українська мова»
(«Фонетика. Графіка», «Лексикологія. Фразеологія», «Будова слова.
Словотвір», «Морфологія», «Синтаксис», «Стилістика», «Орфоепія»,
«Орфографія», «Розвиток мовлення») та «Українська література» («Усна
народна творчість», «Давня українська література», «Література кінця
XVIII - початку XX ст.», «Література XX ст.», «Творчість українських
письменників-емігрантів», «Сучасний літературний процес»).
Українська мова
1. Фонетика. Графіка
Фонетика як розділ мовознавчої науки про звуковий склад мови. Голосні й
приголосні звуки. Приголосні тверді і м’які, дзвінкі й глухі. Позначення
звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв.
Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ. Склад. Складоподіл. Наголос,
наголошені й не наголошені склади. Уподібнення приголосних звуків.
Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування
голосних і приголосних звуків. Основні випадки чергування у-в, і-й.
2. Лексикологія. Фразеологія
Лексикологія як учення про слово. Ознаки слова як мовної одиниці.
Лексичне значення слова. Багатозначні й однозначні слова. Пряме та
переносне значення слова. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Лексика
української мови за походжен ям. Власне українська лексика. Лексичні
запозичення з інших мов. Загальновживані слова. Професійна, діалектна,
розмовна лексика.
Терміни. Лексика української мови з погляду активного й пасивного
вживання. Застарілі й нові слова (неологізми). Нейтральна й емоційно
забарвлена лексика. Поняття про стійкі сполуки слів і вирази.
Фразеологізми. Приказки, прислів’я, афоризми.
3. Будова слова. Словотвір
Будова слова. Основа слова й закінчення. Значущі частини слова: корінь,
префікс, суфікс, закінчення.
Словотвір. Твірні основи при словотворенні. Основа похідна й непохідна.
Основні способи словотворення в українській мові: префіксальний,
префіксально- суфіксальний, суфіксальний, безсуфіксальний, складання
слів або основ, перехід з однієї частини мови в іншу. Основні способи
творення іменників, прикметників, дієслів, прислівників. Складні слова.
Способи їх творення. Сполучні голосні [о], [е] у складних словах.
4. Морфологія.
4.1. Іменник
Морфологія як розділ мовознавчої науки про частини мови. Іменник як
частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники
власні та загальні, істоти й неістоти. Рід іменників: чоловічий,
жіночий, середній. Іменники спільного роду. Число іменників. Іменники,
що вживаються в обох числових формах. Іменники, що мають лише форму
однини або лише форму множини. Відмінки іменників. Відміни іменників:
перша, друга, третя, четверта. Поділ іменників першої та другої відмін
на групи. Особливості вживання та написання відмінкових форм. Букви
-а(-я), -у(-ю) в закінченнях іменників другої відміни. Відмінювання
іменників, що мають лише форму множини. Невідмінювані іменники в
українській мові. Написання і відмінювання чоловічих і жіночих імен по
батькові.
4.2. Прикметник
Прикметник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична
роль. Розряди прикметників за значенням: якісні, відносні та присвійні.
Явища взаємопереходу прикметників з одного розряду в інший. Якісні
прикметники. Ступені порівняння якісних прикметників: вищий і найвищий,
способи їх творення (проста й складена форми). Зміни приголосних при
творенні ступенів порівняння прикметників. Особливості відмінювання
прикметників (тверда й м’яка групи).
4.3. Числівник
Числівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична
роль. Розряди числівників за значенням: кількісні (на позначення цілих
чисел, дробові, збірні) й порядкові.
Групи числівників за будовою: прості й складені. Типи відмінювання кількісних числівників:
1) один, одна;
2) два, три, чотири;
3) від п’яти до двадцяти, тридцять, п’ятдесят ... вісімдесят;
4) сорок, дев ‘яносто, сто;
5) двісті - дев ‘ятсот;
6) нуль, тисяча, мільйон, мільярд;
7) збірні;
8) дробові.
Порядкові числівники, особливості їх відмінювання.
4.4. Займенник
Займенник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична
роль. Співвіднесеність займенників з іменниками, прикметниками й
числівниками. Розряди займенників за значенням: особові, зворотний,
присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені,
заперечні. Особливості їх відмінювання. Творення й правопис неозначених і
заперечних займенників.
4.5. Дієслово
Дієслово як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична
роль. Форми дієслова: дієвідмінювані, відмінювані (дієприкметник) і
незмінні (інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то). Безособові
дієслова. Види дієслів: доконаний і недоконаний. Творення видових форм.
Часи дієслова: минулий, теперішній, майбутній. Способи дієслова:
дійсний, умовний, наказовий. Творення форм умовного та наказового
способів дієслів. Словозміна дієслів І та II дієвідміни. Особові та
числові форми дієслів (теперішнього та майбутнього часу й наказового
способу). Родові та числові форми дієслів (минулого часу й умовного
способу). Чергування приголосних в особових формах дієслів теперішнього
та майбутнього часу.
Дієприкметник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки,
синтаксична роль. Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і
пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часу. Відмінювання
дієприкметників. Дієприкметниковий зворот. Безособові форми на -но, -то.
Дієприслівник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки,
синтаксична роль. Дієприслівники доконаного й недоконаного виду, їх
творення. Дієприслівниковий зворот.
4.6. Прислівник
Прислівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична
роль. Розряди прислівників за значенням. Ступені порівняння
прислівників: вищий і найвищий. Зміни приголосних при творенні
прислівників вищого та найвищого ступенів Правопис прислівників на -о,
-е, утворених від прикметників і дієприкметників. Написання прислівників
разом і через дефіс.
4.7. Службові частини мови
Прийменник як службова частина мови. Групи прийменників за походженням:
непохідні (первинні) й похідні (вторинні, утворені від інших слів).
Групи прийменників за будовою: прості, складні й складені. Зв’язок
прийменника з непрямими відмінками іменника.
Сполучник як службова частина мови. Групи сполучників за значенням і
синтаксичною роллю: сурядні (єднальні, протиставні, розділові) й
підрядні (часові, причинові, умовні, способу дії, мети, допустові,
порівняльні, з’ясувальні, наслідкові). Групи сполучників за вживанням
(одиничні, парні, повторювані) та за будовою (прості, складні,
складені).
Частка як службова частина мови. Групи часток за значенням і вживанням: формотворчі, словотворчі, модальні.
4.8. Вигук
Вигук як частина мови. Групи вигуків за походженням: непохідні й похідні. Значення вигуків. Звуконаслідувальні слова.
5. Синтаксис
5.1. Словосполучення.
Завдання синтаксису. Словосполучення й речення як основні одиниці
синтаксису. Підрядний і сурядний зв’язок між словами й частинами
складного речення. Головне й залежне слово в словосполученні. Типи
словосполучень за морфологічним вираженням головного слова.
Словосполучення непоширені й поширені.
5.2. Речення
Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична основа речення.
Порядок слів у реченні. Види речень у сучасній українській мові: за
метою висловлювання (розповідні, питальні й спонукальні); за емоційним
забарвленням (окличні й неокличні); за будовою (прості й складні); за
складом граматичної основи (двоскладні й односкладні); за наявністю чи
відсутністю другорядних членів (непоширені й поширені); за наявністю
необхідних членів речення (повні й неповні); за наявністю чи відсутністю
засобів ускладнення (однорідних членів речення, вставних слів,
словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання).
5.2.1. Просте двоскладне речення
Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Особливості
узгодження присудка з підметом. Способи вираження підмета. Типи
присудків: простий і складений (іменний і дієслівний). Способи їх
вираження.
5.2.2. Другорядні члени речення у двоскладному й односкладному реченні
Означення узгоджене й неузгоджене. Прикладка як різновид означення.
Додаток. Типи обставин за значенням. Способи вираження означень,
додатків, обставин. Порівняльний зворот. Функції порівняльного звороту в
реченні (обставина способу дії, присудок).
5.2.3. Односкладні речення
Граматична основа односкладного речення. Типи односкладних речень за
способом вираження та значенням головного члена: односкладні речення з
головним членом у формі присудка (означено-особові, неозначено-особові,
узагальнено- особові, безособові) та односкладні речення з головним
членом у формі підмета (називні). Способи вираження головних членів
односкладних речень. Розділові знаки в односкладному реченні.
5.2.4. Речення з однорідними членами
Узагальнюючі слова в реченнях з однорідними членами. Речення зі
звертанням. Звертання непоширені й поширені. Речення зі вставними
словами, словосполученнями, реченнями, їх значення. Речення з
відокремленими членами.
Відокремлені означення, прикладки - непоширені й поширені. Відокремлені
додатки, обставини. Відокремлені уточнюючі члени речення. Розділові
знаки в односкладними членами.
5.2.5. Складне речення
Ознаки складного речення. Засоби зв’язку простих речень у складному:
1) інтонація й сполучники або сполучні слова;
2) інтонація.
Типи складних речень за способом зв’язку їх частин: сполучникові й
безсполучникові. Сурядний і підрядний зв’язок між частинами складного
речення.
5.2.5.1. Складносурядне речення
Єднальні, протиставні та розділові сполучники в складносурядному
реченні. Смислові зв’язки між частинами складносурядного речення.
5.2.5.2. Складнопідрядне речення
Складнопідрядне речення, його будова. Головне й підрядне речення.
Підрядні сполучники й сполучні слова як засоби зв’язку у
складнопідрядному реченні. Основні види підрядних речень: означальні,
з’ясувальні, обставинні (місця, часу, способу дії та ступеня,
порівняльні, причини, наслідкові, мети, умовні, допустові).
Складнопідрядні речення з кількома підрядними, їх типи за характером
зв’язку між частинами:
1) складнопідрядні речення з послідовною підрядністю;
2) складнопідрядні речення з однорідною підрядністю;
3) складнопідрядні речення з неоднорідною підрядністю.
5.2.5.3. Безсполучникове складне речення
Типи безсполучникових складних речень за характером смислових відношень між складовими частинами-реченнями:
1) з однорідними частинами-реченнями (рівноправними);
2) з неоднорідними частинами (пояснюваною і пояснювальною).
Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.
5.2.5.4. Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку
Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку.
5.3. Способи відтворення чужого мовлення
Пряма й непряма мова. Речення з прямою мовою. Слова автора. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як різновид прямої мови. Діалог.
6. Стилістика
Стилі мовлення (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий, публіцистичний), їх основні ознаки, функції.
7. Орфоепія
Відображення вимови голосних (наголошених і ненаголошених) через фонетичну транскрипцію. Відображення вимови приголосних звуків:
1) [дж], [де], [де’];
2) М;
3) [ж], [ч], [ш], [дж];
4) груп приголосних (уподібнення, спрощення);
5) м’яких приголосних;
6) подовжених приголосних.
Вимова слів з апострофом.
8. Орфографія
Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні [е], [и], [о] в
коренях слів. Спрощення в групах приголосних. Сполучення йо, ьо. Правила
вживання м’якого знака. Правила вживання апострофа. Подвоєння букв на
позначення подовжених м’яких приголосних і збігу однакових приголосних
звуків. Правопис префіксів і суфіксів. Позначення чергування приголосних
звуків на письмі. Правопис великої літери. Лапки у власних назвах.
Написання слів іншомовного походження. Основні правила переносу слів з
рядка в рядок. Написання складних слів разом і через дефіс. Правопис
складноскорочених слів. Написання чоловічих і жіночих імен по батькові,
прізвищ. Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників.
Правопис н та нн у прикметниках і дієприкметниках, не з різними
частинами мови. Особливості написання числівників. Написання окремо
(сполучень прислівникового типу), разом і через дефіс (прислівників,
службових частин мови, вигуків).
9. Розвиток мовлення
Загальне уявлення про спілкування й мовлення; види мовленнєвої
діяльності; адресант і адресат мовлення; монологічне й діалогічне
мовлення; усне й писемне мовлення; основні правила спілкування. Тема й
основна думка висловлювання. Вимоги до мовлення (змістовність, логічна
послідовність, багатство, точність, виразність, доречність,
правильність). Текст, поділ тексту на абзаци, мікротеми. Мовні засоби
зв’язку речень у тексті. Типи мовлення (розповідь, опис, роздум).
Структура тексту типу розповіді, опису, роздуму.
Українська література
1. Усна народна творчість
Загальна характеристика календарно-обрядових і соціально-побутових пісень.
Тематика, зміст, образи народних балад і дум. Історичні пісні «Зажурилась Україна», «Чи не той то хміль».
2. Давня українська література
Слово про похід Ігорів.
Григорій Сковорода. «Всякому місту - звичай і права»,
«Бджола та Шершень»
Полемічна література. Іван Вишенський.
3. Література кінця XVIII — початку XX ст.
Іван Котляревський. «Енеїда», «Наталка Полтавка».
Григорій Квітка-Основ’яненко. «Маруся».
Тарас Шевченко. «Катерина», «Гайдамаки», «Сон» («У всякого своя доля»), «Кавказ», «До Основ’яненка», «І мертвим, і живим...», «Заповіт», «Мені однаково», «Ісаія. Глава 35».
Пантелеймон Куліш. «Чорна рада».
Марко Вовчок. «Інститутка».
Іван Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім’я».
Панас Мирний. «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Українська драматургія другої половини XIX ст.
Іван Карпенко-Карий. «Хазяїн».
Іван Франко. «Гімн», «Чого являєшся мені у сні», «Мойсей»
Ольга Кобилянська. «Людина».
Леся Українка. «І все-таки до тебе думка лине», «Contra spem spero», «Лісова пісня».
Михайло Коцюбинський. «Intermezzo», «Тіні забутих предків».
Василь Стефаник. «Камінний хрест»
4. Література XX ст.
Павло Тичина. «Арфами, арфами», «Ви знаєте, як липа шелестить».
Володимир Сосюра. «Любіть Україну», «Так ніхто не кохав»
Юрій Яновський. «Вершники» (новела «Подвійне коло»).
Микола Хвильовий. «Я (Романтика)».
Микола Куліш. «Мина Мазайло».
Остап Вишня. «Мисливські усмішки».
Олександр Довженко. «Зачарована Десна», «Україна в огні».
Андрій Малишко. «Пісня про рушник».
Василь Симоненко. «Лебеді материнства», «Ти знаєш, що ти - людина?».
Ліна Костенко. «Маруся Чурай».
Іван Драч. «Балада про соняшник».
Дмитро Павличко. «Два кольори».
Василь Стус. «На колимськім морозі калина», «Сто років, як сконала Січ».
Григір Тютюнник. «Три зозулі з поклоном».
5. Твори українських письменників-емігрантів
Іван Багряний. «Тигролови».
Василь Барка «Жовтий князь».
Улас Самчук. «Марія».
Євген Маланюк. «Сучасники», «Шевченко».
6. Сучасний літературний процес
Загальний огляд, основні тенденції
http://www.parta.com.ua/ext_testing/tests/2011/ukrlang_2011/
|
