Дослідник туману – спеціалізація, яка зустрічається дуже нечасто серед
науковців, які займаються проблемами клімату. Цікаво, що центр досліджень
туману розташований не у відомому цим природним явищем Лондоні, а в
німецькому Мюнстері, де тумани бувають не так вже й часто.
Утім, справжньою «Меккою» для туманологів вважають місто Ікіке,
розташоване на півночі Чилі. «Надзвичайно густий туман, можна прекрасно
доїти», - описує цю місцевість професор Отто Клемм. Науковець з Інституту
ландшафтної екології університету Мюнстера має на увазі під «доїнням»
збирання туманних мас - для наукових досліджень, але й для видобутку
питної води.
Передусім для бідних на дощі регіонів
У липні у Мюнстері навіть уп’яте провели цілий науковий конгрес,
присвячений дослідженню туману та можливостям його застосовувати.
140
фахівців з 30 країн приїхали на нього. Цікаво, що передусім бідні на дощі
регіони Землі, як розташоване на межі з пустелею Атакама чилійське місто
Ікіке, можуть вже незабаром навіть частково залежати від альтернативного
способу видобутку питної води.
Щоб отримати воду, фахівці гігантськими сітями «збирають» туманні маси. Ці
сіті з пластику нагадують чимось сітку для гри у волейбол, однак вони
набагато більші за площею. На них в результаті протягування через туманну
масу збираються краплинки води, які через спеціальний жолоб стікають у
цистерни. За один день з сітки площею метр на метр можна зібрати до п’яти
літрів води.
Європі теж потрібне «доїння» туману
Подібний метод «доїння» туманів уже використовують в багатьох частинах
планети, передусім для отримання питної води й для зрошення сільгоспугідь.
Вчені ж тим часом працюють над тим, щоб удосконалити технологію такого
«доїння», адже в майбутньому без нього буде важко обійтися. «Ми говоримо
не тільки про велику потребу такого методу в Південній Америці чи в Африці.
У Європі, приміром, в Іспанії, десь за 50-100 років теж настане страшна скрута
з водою», - каже Отто Клемм. Водночас вчений зауважує, що на східному
узбережжі Іспанії є оптимальні умови для «доїння» туману над гірськими
масивами. Утім, наголошують науковці, такий метод видобутку ніколи не
стане головним джерелом питної води. Люди мають думати й над іншими
альтернативами.
Леся Юрченко/Дмитро Каневський/dpa/wdr.de
